Розвідка Archives

Розвідка, або служби розвідки, означають державні відомства, які збирають, аналізують і поширюють інформацію, що стосується загроз національній безпеці. Ці задачі виконують різні організації, зокрема, військова розвідка, поліцейська розвідка, зовнішня та внутрішня розвідка. Розвідка також включає відомства, задача яких – розслідувати фінансування тероризму і не допускати відмивання коштів на національному й міжнародному рівні.^[1]

Деякі служби розвідки вирізняють з інших урядових відомств особливі повноваження – при дотриманні чіткої процедури отримання дозволів – збирати інформацію, наприклад, право контролювати лінії зв’язку, здійснювати таємне спостереження, використовувати інформаторів та входити на приватну територію.^[2]

Враховуючи особливу природу й повноваження служб розвідки, вони підлягають нагляду для забезпечення їх підзвітності, дотримання встановленої політики, норм і правил, поваги до прав людини, міжнародних стандартів і підзвітного використання державних коштів.

Нагляд за Розвідкою

Нагляд включає попередній контроль, поточний моніторинг і наступний розгляд, а також оцінки та розслідування. Нагляд здійснюють керівники служби розвідки, представники виконавчої влади, суди, депутати парламентів, незалежні служби омбудсменів, аудиторські установи, спеціалізовані органи нагляду, журналісти та громадянське суспільство.^[3]

Головна мета нагляду – забезпечити підзвітність політики та дій служб розвідки з точки зору законності, обґрунтованості, дієвості та ефективності. Ефективний нагляд за розвідкою вимагає не лише скоординованих дій кількох державних органів, а й активного аналізу дій уряду з боку громадянського суспільства та ЗМІ.^[4]

Одним з базових принципів демократичного керівництва є підзвітність державних інститутів виборцям. Крім того, оскільки служби розвідки використовують державні кошти, громадськість має право переконатись, що ці кошти використовують правильно, законно та ефективно.^[5]

Найбільш поширені механізму контролю служб розвідки – парламентські комітети та експертні органи нагляду. Розвідувальні відомства, як і будь-яке інше урядове відомство, зобов’язані поважати верховенство права і служити суспільству. Оскільки служби розвідки відіграють важливу роль у захисті національної безпеки, а їхні ресурси обмежені, важливо ефективно й продуктивно використовувати ці ресурси. Отже, нагляд потрібен, щоб забезпечити таке використання цих ресурсів, яке гарантує досягнення пріоритетів, поставлених перед ними виконавчою владою, при найбільш раціональному використанні коштів платників податків.^[6]

Рекомендації та кращі практики нагляду за розвідкою

Кожна держава має забезпечити, щоб її служби розвідки діяли відповідно до її міжнародно-правових зобов’язань, в т.ч. викладених у Статуті ООН і Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. В залежності від повноважень служби, можуть діяти також міжнародні угоди про застосуванні поліцейських сил. Крім того, є ряд спільних стандартів і кращих практик ефективного нагляду за розвідкою.^[7]

Рекомендації ^[8]:

Щоб система нагляду була ефективною, мають існувати як внутрішні, так і зовнішні органи нагляду. Вони включають: вище керівництво служби, виконавчу владу, судову владу, парламентські комітети, експертні органи, служби омбудсменів, вищі аудиторські органи, громадянське суспільство та ЗМІ.
Мандат системи нагляду за розвідкою має охоплювати правомірність, законність, ефективність і дієвість усієї розвідувальної спільноти. Він має визначати повноваження та методи здійснення нагляду. Мандат має бути визначено у докладному офіційному документі, який має бути елементом всебічної законодавчої бази нагляду за розвідкою.
Принаймні один орган системи нагляду за розвідкою має бути цивільним, незалежним і не належати до служби розвідки та виконавчої влади.
Концепція служби розвідки має бути функціональною. Це означає, що службою розвідки є будь-яка державна організація, головним завданням якої є збір, аналіз і поширення інформації стосовно національної безпеки.
Нагляд має бути попереднім, поточним і наступним. Нагляд має відбуватись до прийняття рішення, під час його виконання і після завершення.
Ефективність системи нагляду за розвідкою мають регулярно оцінювати незалежні органи.
Органи нагляду за розвідкою мають регулярно спілкуватись з іноземними колегами для визначення кращих практик та обміну досвідом.
Будь-який законодавчий акт, що запроваджує систему нагляду за розвідкою, має включати такі елементи:
- Законодавчий комітет з гарантованим доступом до людей, об’єктів та інформації
- Незалежний орган для розгляду скарг
- Один або декілька експертних органів нагляду
Таємність не повинна бути винятком. Прозорість і доступ до інформації важливі для демократичного керівництва.
Законодавчий акт про доступ до інформації не повинні визначати чи розробляти служби розвідки.
Служби розвідки мають надавати парламенту всю інформацію, потрібну йому для здійснення своїх наглядових функцій. Комітету з парламентського нагляду слід надавати додаткову докладну і чутливу інформацію на конфіденційній основі.
Персонал нагляду повинен мати безперешкодний доступ до приміщень та інформації служб розвідки.
Органи нагляду мають публікувати періодичні змістовні звіти на своїх веб-сайтах, а також надавати їх парламенту. Ці звіти мають включати конкретні рекомендації. Їх виконання слід відстежувати, складаючи наступні звіти.
Членів парламентського комітету з нагляду за розвідкою слід навчити захисту секретної інформації, до якої вони мають доступ.
Органи нагляду за розвідкою мають бути прозорими, послідовними й підзвітними, мати високі професійні стандарти.
Правова база має включати ефективні механізми контролю застосування таємних методів збору інформації, пов’язаних із втручанням, через парламентські комітети та експертні органи нагляду. Ця база має також чітко визначати ці методи та описувати належні підстави для їх застосування.
Умови використання та зберігання персональних даних мають бути чітко визначені в законодавчому мандаті служби розвідки. За дотриманням цього мандату мають стежити незалежні органи нагляду.
Служби розвідки мають розробити внутрішні інструкції передачі інформації. Вони мають також розробити угоди про передачу інформації на національному та міжнародному рівні.
Кращі практики фінансового нагляду:
- Бюджети розвідки мають включати все
- Вони мають в максимальному обсязі доводитись до громадськості
- Служби розвідки мають дотримуватись законів, що регулюють заходи внутрішнього фінансового контролю та механізми аудиту державних відомств
- Органи аудиту та парламенти повинні мати доступ до всієї інформації, необхідної для нагляду за фінансами служб розвідки. Вони також повинні мати необхідні інструменти й ресурси для виконання своїх задач з нагляду. Висновки фінансового нагляду мають бути доведені до громадськості
Мають існувати механізми розгляду скарг працівників цих служб і громадськості. Вони повинні передбачати гарантії захисту від помсти. Органи розгляду скарг мають бути незалежні від уряду.